Ua. Як і Йога, вчення Дзен прийшло із Індії. По суті своїй мало чим відрізняється від йогічного шляху, хіба що набуло аутентичності на місці. Дзен це школа споглядання, де людина через практику приходить до просвітлення. Це вчення Будди яке приніс Бодгідгарма із Індії до Китаю, а згодом воно потрапило до Японії, де набуло певної національної специфіки. По суті своїй це вчення яке на вершину ставить стан присутності і через споглядання людина може осягнути істину. На відміну від інших вчень, дзен виражає простоту і часто використовує протиріччя, які є протиріччями лише з відносної точки зору. А осягнути їх можна, розуміючи абсолютну природу реальності. Через свою простоту дзен легко адаптується до будь-якої культури, якщо вона не є “вузьколобо-релігійною” і тому поширився на увесь світ. До речі, як на мене, чим більш розвинуте суспільство тим далі воно відходить від релігійності. Велику увагу в дзені приділяється власне самій практиці дзадзен (формальне споглядання сидячи, як у йозі), а також коанам (вирішенням загадок, часто парадоксальних, але в яких, зазвичай, присутня простота).
Одного дзенського майстра запитали:
– Що ви зазвичай робили до того, як стали Просвітленим?
Він сказав:
– Я зазвичай рубав дрова і носив воду з криниці.
Потім його запитали:
– А тепер, коли ви стали Просвітленим, що ви робите?
Він відповів:
– Що ж ще я можу робити? Я рублю дрова і ношу воду з колодязя.
Той хто питав, природно, був спантеличений. Він запитав:
– У чому ж тоді різниця? Перед просвітлені ви робили це і після Просвітлення робите те ж саме, в чому ж тоді різниця?
Майстер засміявся і сказав:
– Різниця велика. Раніше мені доводилося робити це, а тепер все це відбувається природно. Раніше мені треба було робити зусилля: перед тим, як я став Просвітленим, це було обов’язком, яку мені доводилося виконувати, робити знехотя, змушуючи себе. Я робив це тому, що мені наказали це робити; мій учитель велів мені рубати дрова, тому я і рубав. Але в глибині душі я дратувався, хоча зовні я нічого не казав.
Тепер я просто рубаю дрова, тому що знаю пов’язану з цим красу і радість. Я ношу воду з колодязя тому, що це необхідно. Це вже не обов’язок, а моя любов. Я люблю старого. Холоднішає, зима вже стукає, нам будуть потрібні дрова. Учитель з кожним днем ??все більше старіє; йому потрібно більше тепла. Необхідно добре опалювати його житло. Саме з цієї любові я рублю дрова. З цієї любові я ношу йому воду з колодязя. Тепер з’явилася велика відмінність. Немає неохоти, немає опору. Я просто відгукуюся на момент і на поточну необхідність.
Ru. Как и йога учение пришло из Индии и по сути своей мало чем отличается от йоги. Дзен это школа созерцания, где человек через практику приходит к просветлению. Это учение Будды которое принес Бодхидхарма с Индии в Китай, а впоследствии оно попало в Японию, где получило определенной национальной специфики. По сути своей это учение которое на вершину ставит состояние присутствия и через созерцание человек может постичь истину. В отличие от других учений, дзен выражает простоту и часто использует противоречия, которые являются противоречиями только с относительной точки зрения. А понять их можно, понимая абсолютную природу реальности. -За своей простоты дзен легко адаптируется к любой культуры, если она не является “узколобо-религиозной” и тому распространился на весь мир. Кстати, по-моему, чем более развито общество тем дальше оно отходит от религиозности. Большое внимание в дзен уделяется собственно самой практике дзадзэн (формальное созерцание сидя, как в йоге), а также коан (решением загадок, часто парадоксальным, но в которых, как правило, присутствует простота).
Одного дзэнского мастера спросили:
— Что вы обычно делали до того, как стали Просветлённым?
Он сказал:
— Я обычно рубил дрова и носил воду из колодца.
Затем его спросили:
— А теперь, когда вы стали Просветлённым, что вы делаете?
Он ответил:
— Что же ещё я могу делать? Я рублю дрова и ношу воду из колодца.
Вопрошающий, естественно, был озадачен. Он спросил:
— В чём же тогда разница? Перед Просветлением вы делали это и после Просветления делаете то же самое, в чём же тогда разница?
Мастер засмеялся и сказал:
— Разница большая. Раньше мне приходилось делать это, а теперь всё это происходит естественно. Раньше мне надо было делать усилие: перед тем, как я стал Просветлённым, это было обязанностью, которую мне приходилось выполнять, делать нехотя, заставляя себя. Я делал это потому, что мне приказали это делать; мой учитель велел мне рубить дрова, поэтому я и рубил. Но в глубине души я злился, хотя внешне я ничего не говорил.
Теперь я просто рублю дрова, потому что знаю сопряжённую с этим красоту и радость. Я ношу воду из колодца потому, что это необходимо. Это уже не обязанность, а моя любовь. Я люблю старика. Холодает, зима уже стучится, нам будут нужны дрова. Учитель с каждым днём всё больше стареет; ему нужно больше тепла. Необходимо хорошо отапливать его жилище. Именно из этой любви я рублю дрова. Из этой любви я ношу ему воду из колодца. Теперь появилось большое различие. Нет неохоты, нет сопротивления. Я просто откликаюсь на момент и на текущую необходимость.
🙂