Ваші діти – це не ваші діти.
Вони сини і дочки Життя,
Яке піклується про себе саме.
Вони з’являються через вас, але не з вас,
І, хоча вони належать вам,
Ви не хазяї їм.
Ви можете подарувати їм вашу любов,
Але не ваші думи,
Тому що у них є власні думи.
Ви можете дати будинок їхнім тілам,
Але не їхнім душам,
Адже їх душі живуть у будинку Завтра, який
Вам не відвідати навіть в ваших мріях.
Ви можете намагатися бути схожими на них,
Але не прагніть зробити їх схожими на себе.
Тому що життя йде не назад
І не чекає Вчора.
Ви тільки луки, з яких надіслані
Вперед живі стріли,
Які ви кличете дітьми.
Лучник бачить свою мету на шляху в Безкінечність,
І це Він згинає вас своєю силою,
Щоб його стріли могли летіти швидко і далеко.
Нехай ваше згинання в руках цього Лучника
Буде на радість.
Адже він любить не тільки свою стрілу,
Що летить,
Але і лук, хоча він і нерухомий.